Мабуть, одним з небагатьох в Україні, або принаймні у Львові, я познайомився з Polaroid ще в далекому 1993, коли мені його подарували родичі з Франції. Але дивом техніки повною мірою в молодій і ще дуже пострадянській країні мені насолодилися так і не вдалося. Пригадую, як часом треба було стояти в черзі по молоко чи рибу – картриджів для фотоапарата миттєвої зйомки тоді тут було не знайти, як би не шукав. А тих двох упаковок по 10 кадрів, які подарували з фотоапаратом, вистачило ненадовго. Особливо враховуючи специфіку техніки і технології, які я в свої 7 років не знав.
Остап Процак и его Polaroid
Тому, зробивши кілька фото і приберігши кадр-два "на потім", про Polaroid я забув на довгі роки. Тим більше, що і компанія, яка збанкрутувала у 2008 році, про себе не дуже і нагадувала.
Друге знайомство з миттєвою фотографією трапилося у 2015, коли мій хороший друг з Чехії розказав мені про Impossible Project – компанію, яка викупила обладнання для виготовлення плівок і фактично наново створила технологію, оскільки використання старих реагентів вже було заборонене законами США та ЄС через шкідливість.
На щастя, мій прихід в миттєву фотографію настав тоді, коли на ринку вже було друге покоління плівок – зі стабільнішою формулою, більшим контрастом, яскравішими кольорами та меншою кількістю дефектів. І це дало можливість мати набагато менше розчарувань, ніж інші ентузіасти. А розчаровуватися вони часто. Бо навіть якщо плівка працювала на "відмінно", то підвести могла камера.
Тільки в 2016 році The Impossible Project випустив нову камеру для картриджів Polaroid. Вона досить дорога ($225), тому більшість ентузіастів і професійних фотографів використовує старі камери (часом реконструйовані з заміною певних елементів), вік яких 20-30, а то й більше років. Я не є винятком у цьому, тому на фотопрогулянки ходжу або з тою ж таки Polaroid 636, яку мені подарували родичі майже 25 років тому, або частіше з навіть старшою Polaroid Impulse AF.
Але насправді всі можливі розчарування і дороговизну плівок компенсовує магія Polaroid. Коли ти натискаєш кнопку, отримуєш фотографію і з нетерпінням проводиш наступні 15 хвилин, чекаючи результату. Як вийшло? Чи не засвітло? Може, затемно? Яке кадрування? Чи все потрібне потрапило у цей магічний квадратик? Ці та багато інших питань кружляють в голові аж до моменту, коли ти дивишся на проявлене фото.
Результати бувають різними. Вони можуть дуже порадувати або, навпаки, розчарувати. Не ті кольори, інша композиція, "бешкети" реагентів чи світла – все це може створити зовсім іншу картину, ніж ти сподівався. Іноді фото передає реальність набагато краще, ніж навіть хотілося. Іноді – навпаки додає нереальності та шарму: розмиті краї, низький контраст, гра тіней і бліків, зовсім інші кольори – все це робить пола-фотографію дуже особливим видом мистецтва. Коли розглядаєш власні вдалі фото, то розумієш, чому з Polaroid так любили працювати Енді Ворхол, Гельмут Ньютон та багато інших митців. Зрештою, навіть легендарний Стівен Кляйн нещодавно зробив пола-фотосесію ще легендарнішій Мадонні для не менш легендарного Vogue Italia.
І навіть якщо фото виходить трохи не таким, як хотілося, і є невеличкий момент засмучення – це не кінець. Його просто треба відкласти до "кращих часів" у коробку (найкраще місце для зберігання фоток – коробка чи альбом у темній шухляді або тумбочці) і подивитися на нього іншими очима за деякий час. Повірте, тоді в ньому можна вловити зовсім іншу красу, яку не вдалося побачити відразу, і зрозуміти Polaroid по-іншому.
І справді, як люблять повторювати засновники The Impossible Project, в нашу добу в еру цифрових технологій ми почали недооцінювати мистецтво фотографії. Кожен зараз може вважати себе фотографом, маючи смартфон та встановивши на нього VSCO. У кожній фотографії можна скоригувати кольори, перекадрувати, змінити контраст, яскравість тонів і багато інших параметрів. Та й, зрештою, якщо композиція хороша, а з кольорами щось не так, завжди можна зробити з неї чб і побачити якусь нову особливість.
Кажу це, бо іноді роблю так сам. Разом з миттєвою фотографією я також фотографую на свій iPhone. Переважно це вуличні фото або ж макро. Цим я компенсую те, чого не може дати мені Polaroid. Тут серед кількох знімків я вибираю найвдаліший, кадрую, застосовую пресети, щоб взяти від фото все і зробити його максимально красивим. Тут ти отримуєш задоволення не лише від процесу фотографування, але й від вибору та роботи над фото.
З моментальною фотографією все по-іншому. Тут процес – на першому місці, адже потім нічого змінити не можна.
Тільки 1 мить і правильно вибудуваний кадр. Тільки 1 мить і врахування всіх необхідних нюансів перед тим, як натиснути кнопку. Помилка коштує дуже дорого в прямому розумінні, тому рідко я дозволяю собі перефотографовувати ту саму сцену. Притому, фотографуючи на Polaroid, треба пам'ятати про купу нюансів: специфіку кадрування кожної з камер, погоду та пору дня (забагато світла – це погано. Так само, як і замало), температуру надворі (якщо температура повітря нижча за 18ºС, то камеру треба тримати в теплі, а готове фото відразу теж ховати в тепле місце, наприклад, внутрішню нагрудну кишеню), світло і його якість, розташування самого джерела світла (якщо ви не хочете спеціально експериментувати і творити щось мистецьке, джерело світла завжди має бути позаду).
Складно? Так! Дорого? Так! Хвилююче? Так!
І скільки при цьому азарту! Скільки радості ти відчуваєш, коли бачиш красиве вдале фото з магічним неочікуваним результатом! І навіть недоліки плівки, які часом проявляються біло-синюватими смужками чи плямками внизу чи по краях фотографії ти сприймаєш як додатковий чарівний завершальний штрих до твого міні-шедевру!
Не маєте досвіду з миттєвою чи аналоговою фотографією? Спробуйте! Це так цікаво та захоплююче. Задорогий Polaroid? Візьміть Lomo. Хочете чітких тільки якісних результатів та яскравих кольорів? Тоді підійде Instax! Варіантів – море! Тим більше, що є можливість орендувати камеру задешево, фактично витратившись тільки на плівку!
Любіть та робіть справжні фотографії, адже в теперішньому цифровому світі є все менше речей, які просто приємно потримати в руках!
Остап Процик
